Тальнівчани теж були на Майдані: спогади учасників Революції Гідності

20 лютого – День Героїв Небесної Сотні. Тож ми вирішили поспілкуватися з тими жителями Тального на Черкащині, хто особисто був на Майдані під час Революції Гідності 2014-го, хто був не просто очевидцем, а активним учасником подій. З Петром Михайловичем Шандибою спілкуємося, переглядаючи фотографії та відеоролики-сюжети тодішніх випусків новин, де в кадрі бачимо і його, і тальнівчанина, Героя України Юрія Григоровича Паращука, який загинув від ворожої кулі снайпера 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській у Києві. Який то гіркий був похорон… Плакали прості перехожі. Кидали справи і виходили на Соборну у Тальному, по якій несли тіло загиблого. Тальне було в жалобі.
Водночас Петро Михайлович розповідає, що рішення їхати на Майдан прийшло після того, як побачив, що на Майдані побили студентів, як дівчат волочили за волосся, як били юнаків. За кілька днів до від’їзду у столицю разом з тими, хто поділяв його думки, вирішили почепити на флагштоку прапор Євросоюзу, трохи нижче державного. Однак пізніше його перенесли на опору з ліхтарями, що тут же, в центрі Тального, неподалік. Через день після цього чоловік поїхав на Майдан.

– Юра Рябий вже був на Майдані,

– розповідає Петро Шандиба. – У мене була каска, бронежилет. Я пішов в Афганську роту. Побачив, що за кілька метрів від мене стоять наші тальнівчани.
Цікавимося, які картинки найчастіше виринають у пам’яті чоловіка з часів перебування його на Майдані у Києві. Він ділиться, що на Майдані можна було побачити різних людей. Якось, наприклад, його увагу привернула куртка з нашивкою «Антонов». Коли запитав у власника, звідки вона в того, він відповів: «Я один із провідних конструкторів КП «Антонов».
– Були на Майдані дідусь і бабуся, віком «70+», які ходили в розвідку від нас в Маріїнку. Пішли – вернулися, доклали обстановку. А ще зі студентами Київського політеху, хлопчик і дівчинка, ми говорили вдень. Вони ходили за мною «хвостиком», я їх кавою пригощав, розказував, хто я такий, що тут роблю і навіщо. Цікаві були зустрічі в КМДА. Увечері перед чергуванням я зайшов погрітися. Бачу, біля ялинки люди фотографують хлопчика. Дав йому свою каску. Почали розмовляти: жіночка, як виявилося, – киянка, він – з Севастополя.
Петро Шандиба розповідає, їздив до Києва упродовж кількох місяців – у будні, адже саме в цей час було потрібне підсилення. На вихідних людей же було куди більше: «Поїхав за кілька днів зі столиці, як Нігоян із Жизневським загинули», – каже Шандиба і пригадує: «Медпрацівник в КМДА в актовій залі прийшла до мене, а я ж у камуфляжі ходив, чогось думали всі, що я військовий, запитала: «А як ви думаєте, чи ми переможемо, чи не буде крові?». Тоді сказав, що переможемо обов’язково. Що буде кров, я розумів, але сказав, що не буде. Ця розмова відбулася у січні, ще до перших розстрілів».

Разом з чоловіком пригадуємо події на кільцевій у Тальному.
– Мені передзвонив Володя Зозуля, казав, що потрібна допомога, – розповідає Петро Михайлович. – Я приїхав, поставив машину біля АЗС. Розумів, що проблема чимала: наших дуже мало. Їх було 200 чоловік (4 автобуси, які прямували з Севастополя на Київ), а тримало 30 наших. Кидали «коктейлі Молотова». Обстановка була дуже напружена. Ті, хто був на кільцевій, розуміли, що якщо терези в той день колихнуться не в ту сторону, то по нас би стріляли. Я знайшов старшого колони. Він представився, показав посвідчення: депутат Севастопольської міської ради, Валентин, по-моєму, Соловйов. Пояснив йому, що хлопці з «коктейлями», що автобуси можуть попалити – кому це потрібно? Він сказав: «Петя, мы еще 10 минут постоим, как будто что-то решаем и будем ехать».

Потім на кільці ставало дедалі більше місцевих. Барикади освітлювалися, чергував медик. Посеред кільця встановили намет – муляж, де нікого не було. Людей, як розповідає Шандиба, він поділив на взводи, кожен з яких мав командира: «Було 11 взводів, можна сказати, по 20 чоловік з командирами, яких я розподілив між 3-ма напрямками: Черкаському, Мошурівському і Уманському. Ми стояли 2,5 доби. Все, що відбувалося на кільцевій, було контрольованим», – каже Петро Михайлович.
Що суттєво, як пригадують активісти Майдану Юрій Рябий і Роман Шевченко, всі учасники революції дотримувалися порядку та були рівними. Жодна вітрина магазину не була розбита. Чи бідний, чи заможний не було різниці, всі трималися разом і допомагали один одному.
Не раз, каже Роман Шевченко, приїжджали на Майдан дорогі автівки, позашляховики, у них привозили шини, бензин, продукти та водії чоловіки, а то й жінки запитували, що ще потрібно. Було й таке, що пропонували покупатися тим, хто давно не був вдома. Забирали брудні речі і приносили їх чистими. Словом, всі були згуртованими та добрими. Була самоорганізація, самі вирішували, де і з чого зробити барикаду, хтось керував, інші слухали. Дотримувалися «сухого закону», якщо раптом з’являлася людина в алкогольному сп’янінні, її виводили з Майдану.

Приходили на поміч студенти-дівчата, пригадує Роман Шевченко, не цуралися ніякої роботи. Потрібно було набрати сніг у мішки, щоб укріпити барикаду, то дівчата, не жалкуючи свої манікюри, руками нагрібали той сніг. Також били бруківку, травмуючи пальці, підносили каміння чоловікам як зброю для ймовірної атаки. Всі були заодно і разом.
Найтривожніше було, коли робили «зачистку» на Майдані, кажуть чоловіки.
– Тоді до пам’ятника Незалежності залишалося 50 метрів. Якраз перелом був, коли спалили БТРа, підпалили водомета і потрібно було нам вистояти до ранку, дочекатися підтримки, поповнення, людей, які їхали із Західної України, – розповідає Роман Шевченко.
– Тоді у нас все пішло у багаття, все, що горіло: дрова, сало, палатки та інші речі. Так ми й врятувалися, вистояли. Бо ризик був великий, така маса людей стріляла та ще й професійно, – каже Юрій Рябий.
Є що згадати, є що розповісти дітям, у той час вся країна була об’єднаною і стояла горою за свою гідність. Про вчинки, ситуації, героїзм та відвагу, які були тоді по всій території України можна говорити годинами і шпальти газети не вистачить, кажуть активісти. Найважливіше те, що ми самі побачили тоді, як зауважують чоловіки, і переконалися в тому, що маніпулювати людьми можуть до пори до часу, а потім вони об’єднаються у таку силу, як Революція Гідності і самі змінять своє життя.

Ольга ОСІЯНЕНКО, Ольга МОСКАЛЕНКО

Читайте також: Родина з Тального на Черкащині волонтерить ще з часів МайдануЗапис Тальнівчани теж були на Майдані: спогади учасників Революції Гідності спершу з'явиться на Вісті Черкащини.