"Били, доки не зламався шолом": спогади учасника Майдану з Хмельниччини

Кийками і ногами беркути били доти, доки на голові не розламали мотоциклетний шолом. Отямився від того, що скривавленого за руки волокли по асфальту, пригадує учасник подій на Євромайдані Ярослав Козачук зі Старокостянтинова Хмельницької області. Про те, хто визволив на той час 19-річного хлопця з рук силовиків, як жив Євромайдан, та які зміни сталися з Ярославом після тих подій - у матеріалі Суспільного.

Коли автобусом їхав на Євромайдан, сприймав це, як гру, розповідає Ярослав Козачук. До Києва потрапив 16 грудня 2013 року. Був вражений від побаченого, говорить Ярослав. Пригадує: "Перше, що кинулося в око – це барикади в центрі міста, вибудувана фортеця, в якій діють свої правила, закони. Те, що запам’яталося по кухні - це коли був великий концерт "Океану Ельзи", я тоді якраз цибульку різав. Я рахую, що я тоді ще був дитиною, і це велике враження на мене справило, особливо в тому понятті, що люди можуть об’єднуватися і віддаватися чомусь безкорисно".

Його сотня отримала завдання патрулювати вулиці Липську і Шовковчину, каже Ярослав. Тоді, 18 січня 2014 року,

потрапив під штурм силовиків. Розповідає про події того дня: "Хаос, відтискають цих мітингувальників. Кидають гранату, це світлошумова була, але вона, видно, була чимось обмотана, і під ноги хлопцеві. Вона вибухає, одразу хлопцеві штани спагетті робляться, і він падає без свідомості. Потім, коли відтискали вже на Хрещатик, там трупи на цій барикаді лежали. Це було страшно".

Від силовиків врятувала незнайома жінка

18 січня силовики затримали його на виході з Українського дому, розповідає Ярослав Козачук. Та розповідає, як це було: "Виходжу через центральний, а там вже міліція. Мене схопили, почали звинувачувати, бо в мене шарфик самооборони був, звинувачувати, що я там вбив ВВ-шника, от, дивись, з простреленою шиєю. Я перелякався, почав оббігати Український дім. Мене догнали, повалили. Било. Вирубили. Втратив свідомість. Били кийками, ногами. На мені шолом був для мотоцикла, з забралом, але не з шиєю. Коли він ще був цілий, я ще був у свідомості. Коли його розбили, я вже втратив свідомість".

Ярослава без свідомості волокли по асфальту. Врятувала незнайома жінка,

розповідає чоловік: "За мене вчепилася жінка ось так, і сказала: "Відпустіть, що ви робите, це мій син". Почала кричати, бо я весь у крові був. Підбігла ще одна жінка, також вчепилася за мене, і таким чином врятували мене. Бо я не знаю, куди мене волокли".

Ті ж незнайомі жінки посадили на автобус додому, каже Ярослав. Повертався вже іншою людиною, розповідає чоловік: "Було дуже важко. Люди повмирали, і якогось ефекту перемоги, по суті, не було".

Події на Майдані змінили світогляд

До Києва знов повернувся 25 січня, розповідає Ярослав: "Ми патрулювали місто, того що залишилося багато тітушок. Були об’єкти, які ми охороняли. Я в переході просто йшов і в переході втратив свідомість. І мене завели в лікарню, в польовий шпиталь".

За словами Ярослава, звідти його відвезли до військового шпиталю у Броварах. Пригадує: "Я їхав порожній. Багато людей, я зараз спостерігаю, зараз порожні. Вони живуть, щоб жити. І приїхав наповнений зарядом. Майдан мені дав усвідомити, що я українець, я на своїй землі. І я буду робити все, що в моїх силах, щоб ця жертва була не даремною".

Після Майдану були 9 ротацій на передовій, каже Ярослав. Під час бойових дій отримав контузію. Зараз веде гурток пластунів: "Почав займатися з дітьми, почав їх вишколювати, тренувати. Щотижневі заняття. Поступово почали дорослі приходити. Навчити дітей давати собі раду. Тобто, вчити їх готувати, польова кухня, вчити ставити шатра, вчити бути витривалими, дисциплінованими".

Нині у гуртку 10 дітей і 40 дорослих, говорить Ярослав.

Новини Суспільне Поділля - на каналах Instagram, Viber, Telegram